Елізабет Ноель-Нойманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елізабет Ноель-Нойманн
нім. Elisabeth Noelle-Neumann
Народилася19 грудня 1916(1916-12-19)[2][3][…]
Берлін, Німецький Райх[2]
Померла25 березня 2010(2010-03-25)[1][2][…] (93 роки)
Алленсбах[2]
Країна Німеччина
Діяльністьжурналістка, політолог, письменниця, викладачка університету, соціолог
Галузьполітологія
Alma materМіссурійський університетd, Геттінгенський університет, Кенігсберзький університет, HU Berlin і Schule Schloss Salemd
Науковий ступіньдокторський ступінь
Знання мовнімецька[5][6]
ЗакладМюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Майнцький університет, Чиказький університет і Вільний університет Берліна
БатькоErnst Noelled
МатиEva Schaperd
Нагороди
IMDbID 0633926

Елізабет Ноель (нім. Elisabeth Noelle Neumann; нар. 19 грудня 1916, Берлін — пом. 25 березня 2010, Алленсбах) — німецька професорка з комунікації Майнцького університету та засновниця Інституту демократії (нім. Instituts für Demoskopie, IfD) в Алленсбаху. Вона вважається піонеркою демократії в Німеччині й засновницею теорії «спіралі мовчання».

Біографія

[ред. | ред. код]

Дочка керуючого Ернста Ноеля і його дружини Єви, уродженої Шапер. Онука берлінського скульптора Фріца Шапера. Отримала освіту в Геттінгені, в Університеті Фрідріха Вільгельма в Берліні, Університеті Альбертіна в Кенігсберзі й Університеті Міссурі (Колумбія) (США).

Під час перебування при владі режиму Адольфа Гітлера була активісткою націонал-соціалістичної профспілки студенток (ANST), що входив до Націонал-соціалістичного союзу студентів Німеччини. Під час відвідування бункера Гітлера «Орлине гніздо» особисто познайомилася з фюрером.

У 1937—1938 рр. як стипендіатка Німецької служби академічних обмінів навчалася в США нових методів вивчення громадської думки. У 1940 р. проходила стажування в «Deutschen Allgemeinen Zeitung», співпрацювала з виданою Йозефом Геббельсом тижневою газетою «Das Reich», потім працювала у «Frankfurter Zeitung».

У своїй знаменитій дисертації «Вивчення громадської думки та масові опитування в США» вона пояснювала причини негативного іміджу Німеччини за кордоном, насамперед, за рахунок спотвореного відображення внутрішньонімецьких реалій в засобах масової інформації США: «З 1933 р. євреї, які монополізували більшу частину інтелектуального життя Америки, концентрують свої демагогічні здібності на цькування німців». У 1942 р. Геббельс після знайомства з її працями запрошував її до роботи як помічника, цьому, однак, тривала хвороба завадила Ноель-Нойманн.

У 1947 р. разом з першим чоловіком Еріхом Петером Нойманом вона заснувала Алленсбахский інститут по вивченню громадської думки. У наступні роки їй вдалося домогтися істотного розвитку методів репрезентативних масових опитувань.

У 1961—1964 роках — наукова співробітниця у Вільному університеті Берліна. В 1964 р. при підтримці Гельмута Коля була запрошена як професор в Університеті Майнца, де вона організувала інститут публіцистики, яким керувала до її відходу на пенсію в 1983 р. Була президентом ряду німецький наукових об'єднань у сфері вивчення громадської думки та масових комунікацій.

В науці отримала популярність теорія Ноель-Нойман про так званої «спіралі мовчання», згідно з якою люди, бачачи, що домінуючі суспільні установки, поширювані ЗМІ або їх найближчим соціальним оточенням, суперечать їх власної позиції, «замовкають», намагаються уникати висловлювати свою точку зору, боячись опинитися в меншості. Й чим сильніше їм здається поширеною панівна точка зору, тим сильніше вони «замовкають». Подолання «спіралі мовчання» можливо за рахунок нейтралізації в комунікативному полі ідей, що породжують соціальні страхи, або вкидання у нього більш сильних політичних ідей. Теорія Нейман отримала широку популярність, проте також піддавалася критиці внаслідок недостатності доказової емпіричної бази, а також тому, що сприймалася не як наукова, а як політична теорія, покликана мобілізувати перебували в меншості виборців християнських демократів ФРН в умовах перебування при владі соціал-демократів і домінуванні в західнонімецьких ЗМІ того часу лівоцентристської ідеології.

Також Ноель-Нойман піддавалася критиці за наявність антисемітських суджень у її докторської дисертації 1940 р.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1976: орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
  • 1978: почесний доктор економічних, юридичних і соціальних наук Санкт-Галленской вищої школи
  • 1978: медаль імені Олександра Рюстова
  • 1987: медаль імені Віктора Матайи
  • 1990: орден «За заслуги перед землею Баден-Вюртемберг»
  • 1990: премія Гелен Дайнерман Всесвітньої асоціації дослідження громадської думки
  • 1999: премія імені Ганса Мартіна Шлеєра
  • 2005: почесна премія німецьких маркетингових досліджень Професійної спілки німецьких дослідників ринку та суспільства
  • 2006: почесна премія в галузі публіцистики імені Герхарда Левенталя

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б http://nachrichten.t-online.de/allensbach-gruenderin-noelle-neumann-tot/id_41145952/index
  2. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #118588419 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ CONOR.Sl

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Елізабет Ноель-Нойманн

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Елізабет_Ноель-Нойманн